|

Прокрастинація: як з нею боротися і чи потрібно?

 

До недавнього часу в суспільстві активно культивувалася культура ефективності. Хвалилися, що є трудоголіками, в 10-11 ночі тільки виїжджали додому. Предметом гордості були історії «як я всю відпустку (всі вихідні) провів за проєктом», коли замість того, щоб насолоджуватися морем, ви сідали в найближчому кафе з ноутбуком і працювали, працювали, працювали...

Рішення пропонувалося – або з'ясувати, чим викликаний страх перед роботою і працювати над цим відхиленням, або навпаки, із серії «збери всю волю в кулак і примусь себе зробити наступну справу за списком». З'явилися мобільні додатки – помічники типу помодоро, трекери звичок, блокувальники інтернету або доступу до соцмереж понад 15 хвилин в день і інше.

Що відчували? З одного боку – свою ущербність, бо нас в тих же соцмережах оточували суцільні «успішні успіхи», коли твої «френди» хвалилися щоденною роботою по 12 годин і задоволеними фотографіями. Ми думаємо, що це ми якісь неорганізовані, недостатньо мотивовані, неефективні співробітники, які так і не знайшли собі таку роботу, де можна кожен день по 12 годин працювати та бути без зупинки результативними.

З іншого боку, це постійне відчуття провини на тему – «чому я не можу зібрати волю в кулак і працювати-працювати-працювати». А почуття провини – деструктивне почуття – воно точно не розвиває, а навпаки, руйнує нас зсередини. Знижує нашу самооцінку, віру в себе та розвиває страхи, що по колу впливає на нашу прокрастинацію.

Чим найчастіше закінчуються такі історії? Особливо, якщо у нас все добре з самодисципліною, ми в цілому дуже відповідальні люди і сили волі теж не позичати? Ось саме ті, хто стиснув волю в кулак і галочку за галочкою щодня зазначає зроблені справи?

Коли ви допрацьовуватимете до такої міри, що навіть на улюбленій колись роботі «вже нічого не хочеться», коли «закінчуються емоції і нічого сказати», коли ви втрачаєте глузд і не розумієте – заради чого стільки років життя угробили? Це вже не кажучи про фізіологічні ознаки вигоряння – постійна втома, бажання спати, коли голова починає гірше міркувати – знижується концентрація уваги, повільніше приймаємо рішення, частіше помиляємося...

Що ми починаємо в такому випадку робити? Арсенал дуже широкий – йдемо у відпустку, міняємо роботу, починаємо ходити по лікарях і обстежуватися, ходимо до психологів, кидаємо все і їдемо на Балі, ходимо до кар'єрних консультантів із запитом «допоможіть знайти своє покликання», «допоможіть перейти в іншу сферу», знаходимо нову роботу і... так до наступного циклу.

Якщо говорити про еволюцію ставлення суспільства до відпочинку, то останні декілька років з'явилося багато книг, в яких посилаються на дослідження, які підтверджують гіпотезу, що треба обов'язково відпочивати (робити перерви) для ефективної роботи. З'явилося наукове обгрунтування – нам треба відпочивати, тому що тільки відпочивши, мозок добре працює.

Якщо ми раніше ставилися до себе як до залізних роботів, які повинні постійно, без відпочинку працювати-працювати-працювати, то тепер ми стали такими собі біороботами, коли робота треба регулярно відводити на спорт, на масаж, годувати правильними БАДами та вітамінами – за роботом треба доглядати, щоб він не зламався завчасно, змащувати, щоб не заіржавів. І тоді цей робот буде довше та ефективніше працювати.

Зрозуміло, що все це пов'язано зі збільшенням активного віку, з тим, що ми стали довше жити і нам хочеться завжди залишатися молодими та активними, а не знесиленими людьми похилого віку. І вже регулярні заняття спортом, здоровий спосіб життя, правильне харчування стали предметом гордості.

Але як люди результату, ми, по суті, віддаємо ці жертви знову на вівтар ефективності, тому що тренування 3-4 рази на тиждень дозволять не тільки добре себе почувати, бути більш енергійним, але й створювати нові нейронні зв'язки, завдяки яким ми знову станемо добре й швидко міркувати, добре та багато працювати, досягати нових і нових результатів.

І знову наш графік забитий до межі, але там обов'язкові музеї-театри, тренування, підготовка до марафонум і напівмарафону... І знову ми перевантажені, але при цьому дуже красива картинка життя на сторінці в інстаграм.

Закінчується це приблизно тим же. Або це через якийсь час повернення знову в трудоголізм, або «нове вигорання» – коли начебто і спиш по 8 годин, і солодке не їсиш, і спорт, і подорожі, а сенс життя знову втрачений в цій гонці за балансом і «новою ефективністю».

Як змінилося ставлення суспільства до прокрастинації? Кардинально. Тепер ти не «тупиш в соцмережах», а «відпочиваєш, тому що мозку потрібен час переключитися з одного завдання на інше». Тепер ти не витрачаєш час даремно, якщо не можеш приступити до чергової задачі, а «обов'язково треба відпочити, робити перерви, пам'ятати про себе». Тому вже навіть рекомендують – піти погуляти посеред робочого дня, подихати повітрям, зайнятися інтернет-шопінгом і потім вже з відпочившим мозком можна ефективно взятися за нову справу та переможно її зробити.

Наше життя з кожним роком прискорюється, ми поглинаємо все більше інформації, робота проникає в усі наші сфери. Якщо ділити «ось це робота, а ось це – життя», якщо малювати коучингове колесо та спеціально записувати собі в завдання «знайти хобі», тому що страждає секція «відпочинок», а робота зайняла всі 10 балів, якщо гнатися за балансом, вираховуючи витрачений час на різні сфери та загнати себе цим бігом – то.... можна знову згоріти. Красивим, молодим і спортивним.

Криза настає, коли ми штучно намагаємося будувати не своє життя, будувати саме по чужим канонам те, як це вважається правильним в даний момент в суспільстві. Так би мовити, тиск нашого «колективного несвідомого». Життя стає по-справжньому гармонійним, коли ти живеш своїм життям і робиш те, що хочеться тобі.

Хочеш багато працювати – працюй, якщо це робить тебе щасливим і наповненим. Хочеш займатися 7 днів на тиждень спортом – займайся. Головне, щоб це були твої бажання. І тоді не буде ні вигорання, ні втоми, ні прокрастинації. Тому що ця діяльність буде наповнювати тебе, а не спустошувати. І давати сенс нашому існуванню на цій планеті.

hrliga.com

p { margin-bottom: 0.25cm; direction: ltr; color: rgb(0, 0, 0); line-height: 120%; }p.western { font-family: "Times New Roman", serif; font-size: 12pt; }p.cjk { font-family: "Times New Roman", serif; font-size: 12pt; }p.ctl { font-family: "Times New Roman", serif; font-size: 12pt; }a:link { color: rgb(0, 0, 255); }

p { margin-bottom: 0.25cm; direction: ltr; color: rgb(0, 0, 0); line-height: 120%; }p.western { font-family: "Times New Roman", serif; font-size: 12pt; }p.cjk { font-family: "Times New Roman", serif; font-size: 12pt; }p.ctl { font-family: "Times New Roman", serif; font-size: 12pt; }a:link { color: rgb(0, 0, 255); }

В розділ

Додано 18.12.2019

Нагору Назад