|

Ринок праці виробничих вакансій – ситуація, що склалася, і можливі тренди

Ринок праці виробничих вакансій – ситуація, що склалася, і можливі тренди

З одного боку, такий стабільний ріст – тренд, безсумнівно, позитивний, якщо б не одне «але». Це кількість і якість виробничого персоналу. З цим, на жаль, все набагато гірше.

З одного боку, такий стабільний ріст – тренд, безсумнівно, позитивний, якщо б не одне «але». Це кількість і якість виробничого персоналу. З цим, на жаль, все набагато гірше.

Так історично склалося, що середня технічна освіта не вважається в Україні престижною і важливою. Набагато більш привабливою є вища освіта та офісна робота. Саме тому кожне літо десятки тисяч абітурієнтів спрямовуються на штурм ВНЗ, і перша трійка спеціальностей – лідерів за привабливістю – виглядає як «правознавство-менеджмент-філологія». З року в рік місця можуть змінюватися, але лідерство залишається. У виробничників шансів потрапити в десятку найпривабливіших спеціальностей дуже небагато – молодь не любить технічні нюанси та математичні науки. Тому і юних інженерів, конструкторів і дизайнерів не стає від року до року значно більше. Іде «стара гвардія», далі йде серйозна «дірка», бо інженери віку 45+ багато років тому були змушені покласти на полиці свої дипломи й заробляти на життя чим доведеться – виробництво все було просто в розрусі. А молодь вважає за краще віртуальність і діджіталізацію.

Тому кількість вакансій у виробничій сфері не можна порівняти з найпопулярнішими вакансіями продавців-консультантів або водіїв, і резюме на сайтах з працевлаштування досить мало. При цьому більшість резюме або від молодих фахівців 22-25 років, або від досвідчених профі 55-65 років. Середній вік в резюме зустрічається досить рідко й найчастіше – на керівні посади.

Але найбільший «головний біль» роботодавців пов'язаний навіть не з інженерами, конструкторами або механіками. Найскладніше «знайти і утримати» простих виробничників. Це різноробочі, техніки, оператори виробничих ліній і більш висококваліфіковані вузькі профі – слюсарі, столяри, зварювальники, монтажники, фрезерувальники тощо.

На жаль, державної системи профорієнтації поки немає, молодь в питаннях вибору професії надана сама собі, і роботодавці тут втрачають останній шанс «сподобатися» своїй цільовій аудиторії. Адже після того як молодь вступить до ВНЗ, переманити її на виробництво буде складно, довго та дорого. А в професійні училища їм йти резону немає – незрозуміло, складно і тому – непотрібно. Крім того, в головах батьків абітурієнтів присутня картина виробництва часів їхньої молодості, яка не завжди відповідає реаліям сьогоднішнього дня і не додає популярності виробничникам. І оскільки роботодавці не спілкуються безпосередньо з абітурієнтами та їхніми батьками, а училища й поготів сповідують пасивний підхід в наборі учнів, дефіцит фахівців на виробництві великий і хронічний.

Навіть у зведенні співвідношення частки вакансій і резюме за напрямом «Виробництво: робочі спеціальності» ясно дає зрозуміти гостроту проблематики – 39% частка вакансій проти 22% частки резюме.

Не можна сказати, що роботодавці «сидять склавши руки». Оскільки зупинити виробничий конвеєр дорого, а доменну піч, наприклад, взагалі руйнівно, вони активно борються за залучення персоналу. Одним з важливих чинників є заробітна плата – за деякими позиціями робочі спеціальності обганяють офісні професії. Вже нікого не дивує, що бухгалтеру пропонують трохи більше 11 тис. грн, а робітникові на виробництві – 13,5 тис. грн. При цьому частина оплати праці робітника відрядна, і за наявності високої кваліфікації він цілком здатний подвоїти свою винагороду.

Крім того, в соцпакет виробничників роботодавці включають такі опції – медичне страхування; комплексні обіди за пільговими цінами (іноді навіть безкоштовно); забезпечення засобами індивідуального захисту, спеціальним одягом; розвозка – якщо підприємство розташоване «далеко від цивілізації» тощо. Багатьом офісним фахівцям такі пільги тільки сняться.

Проте подібна щедрість виробничих роботодавців – це не поклик душі, а вимушена необхідність. У теперішніх реаліях їм доводиться конкурувати не тільки між собою, а й з роботодавцями європейських країн – наприклад, Польщі, Чехії та Німеччини, заробітні плати в яких значно вище, а умови іноді більш привабливі. І, відповідно, найбільш працьовиті та старанні воліють за свою працю отримувати євро, а не гривні. І чим більша різниця в заробітних платах, наприклад, зварювальників або операторів верстатів з ЧПУ, тим більше шансів у роботодавця недорахуватися своїх кращих співробітників, махнувших за «довгим євро».

Тому українські роботодавці модернізують виробництва, зменшуючи горезвісний «людський фактор», і, звичайно, намагаються придумувати все нові методи залучення і утримання своєї цільової аудиторії. Звичайно, якщо зарплата українських виробничників складе хоча б 75% від зарплати їхніх польських колег, особливого сенсу їхати на заробітки не буде. Але ситуація за кордоном динамічно змінюється – дефіцит персоналу у наших трьох сусідів (Польщі, Чехії та Німеччини) з року в рік погіршується, і вони змушені йти на великі поступки для залучення нових трудових мігрантів. Тому в наявності якась «гонка на випередження», і нашим виробничникам доводиться нелегко. Але тільки надання зрозумілих і конкурентних умов праці дозволить виробничим компаніям залучати та утримувати персонал. Інакше нас чекає новий виток закриття виробничих підприємств – працювати на них буде просто нікому.

www.minprom.ua

В розділ

Додано 20.11.2019

Нагору Назад