|

Чи потрібно українцям відмовитися від свят, щоб розбагатіти

Чи потрібно українцям відмовитися від свят, щоб розбагатіти

Досліники порахували, скільки часу треба працювати, щоб і робота не постраждала, і час на відпочинок лишався. І підраховували, як українцям раціонально ділити час для відпочинку і для роботи.

Справі – час

Дослідження про час, який витрачають на роботу жителі всього світу, проводить Міжнародна організація праці (МОП). Тут у фокусі уваги робочий тиждень, який може варіюватися від 24 години в Малаві до 54 в Непалі. Однак в переважній більшості в 135-ти розглянутих країнах середньостатистичний працівник працює від 36 до 43 годин на тиждень. І Україна потрапляє в середину цього списку: на одного зайнятого українця припадає 39 робочих годин на тиждень, так само, як на угорця, росіянина, японця, і жителів ще одинадцяти держав. Серед них, до речі, наш незмінний сусід по глобальних рейтингах Гондурас. Однак в даному випадку це, скоріше, збіг, бо сильної залежності між масштабом економіки або рівнем життя і тривалістю робочого тижня немає.

В топ-20 «найпрацьовитіших» країн входять, наприклад, ОАЕ і Зімбабве, Катар і Монголія, Китай і Пакистан. Тим часом в Австралії і Новій Зеландії трудяться стільки ж, як в Руанді і Ефіопії, – всього 31 годину на тиждень. Ще менше працюють норвежці та ліберійці. Нагадаємо, що ВВП на людину в країнах, які є сусідами в цьому «рейтингу праці», може відрізнятися в сотню разів.

І тільки в групі держав, які МОП слідом за Світовим банком, відносить до країн з високими доходами, тривалість робочого дня трохи менше – в основному до 39 годин проти середніх по світу 40-41 години. Згідно з даними МОП, в жодній розвиненій країні на Заході робочий тиждень не перевищує 41 годину, а середньостатистичний працівник там зайнятий близько 37 годин. Зате в азіатських країнах, як багатих, так і бідних, в цілому більше заохочується культура тривалої праці. Однак і на них позначається загальносвітова тенденція до скорочення робочого часу.

Важливо, що всі робочі години визначаються тільки для зайнятих осіб, причому в розрахунок береться лише фактично відпрацьований час (у тому числі й вдома), витрачений на виробництво товарів і послуг, незалежно від того, оплачений він чи ні, і чи легально працював працівник. До речі, рівень безробіття в Україні, за даними МОП на листопад 2018 році, становив 9,4%, що на 4,4% вище загальносвітового.

Однак судити про реальну тривалість роботи людини по одному тижню не дуже коректно. Адже таке фокусування не «враховує» відпустки, державні свята та інші причини відсутності на роботі, які не зараховуються в фактично відпрацьований час і при цьому помітно різняться між країнами. Потрібно ширше розкинути мережі.

Очолює список, як не дивно, Мексика з 2258 робочими годинами, на другій сходинці – Коста-Ріка (2121 год.) і тільки на третій – Південна Корея (2024 год.), яка славиться «трудоголізмом». У першу п'ятірку також входять Росія і Греція. А «найледачіші» в цьому рейтингу німці, данці, норвежці, голландці та шведи – вони працюють від 1356 до +1474 год. на рік. Якщо ж усереднити показники по 38 досліджуваних країнах, то щорічний фонд робочого часу складе 1746 год.

В Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) не досліджують наш ринок праці за показником відпрацьованих годин на одного зайнятого. Якщо розрахувати річні трудовитрати, виходячи тільки з 39-годинного робочого тижня, 11 державних свят і тривалості законної відпустки (з особливостями його обліку), то вийде в середньому 1773 робочих години на рік на зайнятого українця. Але ж люди іноді хворіють і не виходять на роботу з інших причин. А з іншого боку, не всі повністю «вибирають» свою відпустку. Скільки ще годин потрібно відняти або додати?

Наш Держстат щорічно публікує інформацію про використання робочого часу в розрахунку на одного працівника, але тільки на підприємствах. Ці ж дані запозичує МОП в своїх тематичних звітах по Україні (від 2011 року і 2013). Отже, за найсвіжішими підрахунками державних статистів, в 2017 році українці працювали в середньому по 1 678 год. У цій цифрі вже враховані святкові дні, відпустки та інші поважні та неповажні причини невиходу на роботу. Важливо, що і ОЕСР (яка спирається на національні рахунки), і Держстат підраховують фактично відпрацьовані години, тому зіставляти їх дані можливо, але з обережністю через неминучі нестиковки в джерелах і методології (зокрема, дослідження ОЕСР охоплює і самозайнятих осіб). Звичайно, результат в 1678 робочих годин на рік на зайнятого українця міг би змінитися, якщо додати в дослідження мільйони реально працюючих фізосіб-підприємців і найнятих ними працівників, яких Держстат не враховує. Але при всіх застереженнях отриману цифру цілком можливо використовувати для зіставлення з даними за робочими годинами в країнах ОЕСР.

Потіхам – зась?

За наявною інформацією, українці не славляться трудоголізмом і, головне, ще не заслужили на «зайві» години для відпочинку, як багато жителів Західної Європи. Адже як з'ясувалося, менше в середньому працюють тільки багаті суспільства, і то не всі. Так що гучна там ідея чотириденного робочого тижня поки що не для нас. В цілому ж ми не виділяємося в світі за часом на роботу.

А як щодо підняття ВВП за рахунок збільшення кількості робочих годин? Це навряд чи допоможе. Залежність тут слабка, тому що трудовитрати – лише одна зі складових виробничого процесу.

Якщо ж темпи зростання економіки стримуються через недостатність інших факторів виробництва (природних ресурсів, капіталу, технологій), то додавання на трудящого сотні-двох робочих годин на рік (як і робочих рук на ринку) мало вплине на виробництво.

До речі, в останніх бідах рядові працівники зазвичай не винні. Головне, чого нам бракує – технологій, сучасного обладнання та передових практик організації робочого процесу. Історично саме вони, поряд з підвищенням освіченості, багаторазово збільшили продуктивність праці в світі, що вилилося в стрімке зростання виробництва та добробуту.

За минуле століття в розвинених країнах (Німеччині, Нідерландах, Великобританії, США, Японії та інших), за якими є статистика, робочий час в річному численні на одного зайнятого скоротився майже на третину: з 2500-2600 год. в 1913 році, до 1400-1800 год. В 1998 році цей процес сповільнився, але в цілому продовжився і до наших днів: наприклад, з 1999 по 1917 рр. німці стали працювати менше на 123 год на рік, американці – на 59 год, а японці – рівно на 100 год. Жителям цих та багатьох інших держав вдалося вивільнити величезну кількість часу, перш за все завдяки новим технологіям, які примножили віддачу від трудових зусиль. Зараз громадяни майже всіх багатих країн працюють в два рази менше своїх прапрабабусь і прапрадідусів – від 35 до 40 годин на тиждень, але і в бідних суспільствах, як з'ясувалося, люди можуть дозволити собі не працювати так, як ще сто років тому.

Ключ до процвітання не в тривалості, а в продуктивності праці. І цей індикатор теж вимірюється.

За даними МОП, ефективність працівників в найбагатших країнах в сотні разів вища, ніж в найбідніших. А обсяг виробництва на одного зайнятого українця в 2018 році склав $ 7235 (в цінах 2010 року), якщо ж перерахувати його з урахуванням різниці в цінах між країнами (у нас продукція дешевше, ніж в США) – то буде $ 19 тис. (в цінах 2011 року). Для порівняння, в США продуктивність праці працівника оцінюється в $ 113 тис. і $ 115 тис. відповідно, тобто в 16 або 6 разів вище. А середньосвітове вироблення на трудящого – $ 25,2 тис. і $ 36,6 відповідно.

Збільшення робочого часу (скасування свят, скорочення відпусток тощо), може, трохи й підштовхне виробництво, але не дозволить наздогнати розвинений світ. Це все одно, що ще швидше поганяти коней, поки вони не зваляться, замість того, щоб нарешті пересісти на автомобіль. Де його взяти – інше питання, що стосується, в першу чергу, технологій, а не свят.

https://www.minprom.ua/

В розділ

Додано 04.06.2019

Нагору Назад